|
Згідно лісорослинного районування територія лісгоспу відноситься до гірсько-лісової зони Українських Карпат.
В фізично-географічному і флористичних відношеннях лісомисливське господарство розташоване в трьох підзонах: нижній (висота над рівнем моря 500-600 м); середній – (650-1100 м); верхній – (1100-1400 м).
Нижній пояс гір є перехідним передгір’я і відрізняється домінуванням букових та ялицевих деревостанів. Ялина зустрічається у вигляді домішку до ялиці та буку і не створює природних кореневих лісостанів. До пониження пояса відноситься все Вашківецьке та Славецьке лісництва та частина Мигівського (кв.1-19).
Середня частина гір – пояс змішаних буково-ялицево-ялинових лісів.
Верхня частина лісів – пояс чистих ялинників.
Передгір’я являє собою підзону буково-ялицево-грабово-ялинових лісів.
Клімат району розташування лісомисливського господарства характеризується елементами гірського і лісостепового і є перехідним від помірно теплого (західно європейського) до континентального (східно європейського).
Континентальність клімату чітко проявляється на нижній частині схилів і передгір’ях, особливо в південній частині гірської системи. Вона видає себе холодною зимою із стійким сніговим покривом.
Із кліматичних факторів, що негативно впливають на ріст і розвиток лісових насаджень слід відмітити пізні весняні і ранні осінні заморозки, максимальні зниження температури в зимовий період до -320, сонцеопіки, зливи, сильні вітри.
В цілому, клімат Карпат м’який без різких температурних коливань. Тривалий вегетаційний період і достатня вологість створюють сприятливі умови для успішного зростання як листяних, так і хвойних порід та успішного їх природного відновлення.
Територія лісомисливського господарства належить до гірського рельєфу і поділяється на 2 райони: низькогірський і середгьогірський. Низькогірський район, куди входить Мигівське лісництво, північна частина Берегометського і південно-західна частина Славецького лісництва характеризується сполученням низькогірських місцевостей з терасово-долинними і котловинно-терасовими місцевостями.
Середньогірський район, куди входить основна частина лісомисливського господарства, розташований у внутрішній частині Покутсько-Буковинських Карпат, яка витягнулась з північного заходу на південний схід і тісно пов’язана з геологічною будовою даного району. Гірські хребти досягають тут висоти від 1000 до 1500 м. Рельєф також характеризується сильною розчленованістю в зв’язку з наявністю великої кількості гірських потоків.
На території лісомисливського господарства переважають схили з крутизною 11-200 (5,9 %), 21-250 (28,5 %).
Продуктивність насаджень в гірських умовах в значній мірі залежить від розвитку та глибини грунтів. Утворення грунтів на території лісомисливського господарства відбувалось в складних умовах гірського рельєфу, різноманітності порід, змінної кількості вологи, характеру продуктів вивітрювання, крутизни схилів, рослинного покриву тощо.
В умовах лісомисливського господарства грунти формуються на елювіально-делювіальному пласті глибиною не більше 1-1,5 м. Відклади делювію, ступінь вивітрювання елювію-делювію залежать від рельєфу гір. Для крутих схилів характерна незначна глибина делювію, він мало вивітрений, щебенистий. На пологих місцях та біля основи схилів товщі вивітреного делювію відкладаються у великій кількості, а тому і глибина утвореного тут грунту більша, ніж на схилах великої крутизни. Чим меншої крутизни схил, тим, як правило, більш глибокий шар м’якозему залягає поверх щільних гірських порід.
Основними грунтоутворюючими породами є: елювіо-делювій Карпатського фліша (піщаники, сланці) і елювіальні відклади.
В процесі грунто-лісотипологічного обстеження, проведеного у 1969 році на території лісомисливського господарства були виділені основні типи грунтів в передгірській і гірській частинах.
В передгірській: буроземно-підзолисті (4,4 %), дерново-підзолисті (14,4 %), дернові (2,7 %).
В гірській частині: гірсько-підзолисті (2,9 %), бурі гірсько-піщані (75,2 %).
Основним процесом, який обумовлює особливості утворення буроземів, є біологічний процес з умовами вологого клімату, завдяки чому мінералізація органічних решток проходить дуже швидко і нагромаджуються лише найбільш стійкі її продукти, Проміжних продуктів – органічних кислот – утворюється мало. Це і обумовлює слабкий розвиток підзолистого процесу. Буроземні грунти розвиваються в умовах лісомисливського господарства під буковими та ялинниковими деревостанами.
Наявність різних видів бурих гірських, гірсько-підзолистих та інших видів грунтів залежить від висоти над рівнем моря, тобто від кліматичних умов місцевості, від розвитку гірського рельєфу і в зв’язку з цим від появи материнських порід, багатих первинними мінералами.
Для крутих верхніх схилів і вершин гір характерна перевага слаборозвинених буроземних грунтів. Нижче по схилах на висоті 1200-1400 м розташовуються гірсько-підзолисті грунти, які за механічним складом належать до супіскових і піщанисто-легкосуглинистих. Вони зустрічаються на північно-східних схилах.
Грунти більш важкі за механічним складом формуються на більш рівних місцях і пологих схилах. Грунтотворною породою є продукти вивітрювання глинистих сланців. Легкі грунти відносяться до більш високих гір з гострими формами рельєфу. В ролі грунтотворної породи виступають продукти вивітрювання пісковика.
За фізико-хімічними властивостями грунти господарства відрізняються високою кислотністю.
Запаси гумусу в грунтах міняються залежно від умов рельєфу (крутизни схилів). Грунти на схилі за механічним складом формуються залежно від висоти їх залягання.
Вміст органічних речовин у верхній частині схилів більший порівняно з середньою і нижньою. Таке явище пояснюється тим, що у верхній частині схилів у вологому і холодному кліматичному режимі створюються менш сприятливі умови для розкладу органічних речовин і тому вони нагромаджуються там у великій кількості у вигляді так званого грубого, кислого гумусу. Процеси гуміфікації і мінералізації органічних речовин в середній і нижній частинах схилів відбуваються дуже інтенсивно. А тому тут створюються сприятливіші умови для водного, повітряного і теплового режимів грунтів. Отже, грунтові умови в середній і нижній частинах схилів кращі для росту насаджень порівняно з верхніми.
Що стосується більш детальної характеристики грунтів, то вона подається в грунтово-лісотипологічних нарисах, які лісомисливське господарство використовує в практичній діяльності.
Ерозійні процеси на території господарства проявляються скрізь у вигляді водної ерозії. Вони відображаються у змиві і розмиві грунтового покриву і підстилаючих порід. В результаті руйнується верхній найбільш родючий шар грунтів і зноситься водними потоками в струмки і річки.
Ступінь дренування району гідрографічною сіткою в цілому слід рахувати задовільною. Рівень грунтових вод коливається в межах від 3 до 20 м. По вологості більша частина грунтів належить до категорії вологих.
Основна частина території лісомисливського господарства є площею водозбору ріки Сірет з притоками Ластун, Зубринець, Звараж, Мигова, Михидра, Косованка, Білка, Дубовець, Солонець, Лекечів, Перечемка, Арджів, Лопушна, Борсуки, Петрівець.
В західній частині по межі з Івано-Франківською областю тече ріка Черемош з притоками, що знаходяться на території лісомисливського господарства: Вижінка, Марисюків, Бережниця, Писарів.
Всі річки господарства беруть свій початок у горах. Їх характерною особливістю є звивисті і порожисті русла, значні схили і вузькі долини.
|
